Десь в 1790-х роках даймьо (японський феодал) клану Шімазу, правитель провінції Сацума, наказав групі вчених укласти енциклопедію для покращення справ сільського господарства на півдня Японії. Творчий колектив складали переважно учасники школи Ранґаку – напряму, що пристосовував до японських реалій і потреб наукові та медичні знання з Європи, які отримувались в тогочасній самоізольованій Японії по крихтах через голландських купців та мореплавців (яким було дозволено відвідувати єдиний острів біля берегів Країни сонця, що сходить).
Вчені написали 100-томну працю під назвою “Сейкей Сузецу” (яп. 成形図説) з розмаїтими і детальними ілюстраціями. Однак внаслідок кількох пожеж було втрачено більшість дерев’яних друкарських форм, відтак 1804 року вдалось надрукувати лише три десятки томів, які, втім містили близько 1800 сортів 109 видів сільськогосподарських рослин, частина з яких нині теж не існує. Серед описаних в збірці рослин є як звичні нам гарбуз або баклажан, не звичний для нас лопух, корінь якого вживають в їжу в Японії, так і напр. хвощі, які певно вживались в для медичних потреб.
Далі історія цієї пам’ятки науки та мистецтва ще цікавіша. В Японії серед нечисельних європейців у факторії Деджіма біля Нагасакі мешкав німецький лікар і природознавець Філіп Франц фон Зібольд (1796-1899), знаний нам за численними назвами рослин на його честь (горіх Зібольда, магнолія Зібольда, тощо). Йому вдалося добре потоваришувати з японською знаттю (настільки, що йому подарували наложницю-японку, від якої в Зібольда була дочка, якій судилось стати першим японським лікарем, що практикував західну медицину). Від Катцуґави Хокена, який лікував очільника Японії – сьоґуна, Філіп фон Зібольд і отримав ці 30-томів сільськогосподарської енциклопедії, яку потім привіз до Лейденського університету в Нідерландах.
Близько сотні збережених ілюстрацій “Сейкей Сузецу”, не залежно знаєте ви японську мову чи ні, занурять вас в дивовижний світ далекосхідної природи та оригінальну естетику японської ботанічної ілюстрації, а може й надихне на вирощування нових сільськогосподарських культур на фермі чи присадибній ділянці.